Сильна

Я сильна

Весь час повторюю собі

Коли тих сил не вистачає

Все просто валиться із рук

І відчай душу роз'їдає

Коли похмурі ранки всі

А ввечері - пуста квартира

А з друзів - тільки самота

Яку терпіти вже несила

Коли так хочу теплоти

Підтримки слів, простих обіймів

Не знаю лиш, де їх знайти

Хто обійняв би й зрозумів би

Коли себе я не люблю

І знов нещадно критикую

Свою фігуру, звички, смак

Ущент я всесвіт свій руйную

Коли забула власний сміх

Й навіщо я живу не знаю

Не знаю, навіть, чи жива

Бо вже давно ходжу по краю

Коли душа весь час кричить

Примарний спокій свій шукає

А ти усміхнена ідеш

Нехай ніхто про це не знає

Коли весь світ цей остогид 

З його паскудним лицемірством

Що все у всіх завжди гаразд

Уже наїлася цим дійством

Коли той вибір постає

Спинятися чи знов рушати

Не знаючи, куди й навіщо

Себе із мертвих воскрешати

Коли так хочеться нарешті

В останнє руки опустити 

Приходить впевненість нізвідки

Я сильна, отже буду жити

©VB #VBpoems #VBlog

Чекати

Чекати... Ти навчив мене чекати,

А я цього робити не люблю.

Я завжди хочу швидко, все й одразу.

Але ж тепер чекаю, бачиш? І терплю.

Чекати... Як же важко знов чекати,

Коли лише на відстані руки

Усе чого моя душа так довго прагла,

Марнуючи в самотності роки.

Чекати... Аби тільки недаремно,

Бо часом в цім чеканні я гублюсь.

Але ж уже навчилась, тож чекаю,

Лише скажи мені одне, чи я діждусь... 

©VB #VBpoems #VBlog

Подаруй

Подаруй мені сонце і небо

Синє-синє без жодної хмарки

І букетик білих ромашок

І ранкову свіжість світанку

Подаруй мені ніжний дотик

І шепни щось приємне на вушко

І в обійми свої закутай

І тримай мене незворушно

Подаруй мені тихий вечір

Лиш з тобою удвох наодинці

І цілуючи солодко й ніжно

Випий всю мене по краплинці

Подаруй мені щире бажання

Від якого я буду горіти

Розчинятись в тобі без останку

В забуття поринати й летіти

Подаруй мені просто радість

Розмовляти про все з тобою

Відчувати і вже не боятись

Просто бути самою собою

©VB #VBpoems #VBlog

Рука в руці

Рука в руці... І струмом пробиває,
У саме серце цей розряд втрапляє.
Спалахує невидима іскра, вогонь палає,
І вороття назад уже немає.

Земля летить з-під ніг  і я тону
В безодні почуттів,  давно забутих.
І логіка втрачає раптом зміст,
Не зрозуміти це і не збагнути.

Хто ти такий? З яких прийшов світів?
Якими чарами мене ти напоїв?
Вся моя зброя впала, а була ж напоготів!
То ти цього хотів? Чи не хотів...

Переплелись орбіти двох планет
І злились вмить в одну.
Малюєш дотиком ти пристрасті портрет
І воскрешаєш знов мою весну.

Ні!  Це все несправжнє, це лиш сон!
Та серце так шалено калатає,
Із твоїм серцем б'ється в унісон,
І нас це відкриття враз окриляє.

Ми розганяємось і з висоти стрибаєм вдвох,
Звільнившись від всесвітнього тяжіння
Земля відштовхує до неба нас обох,
Ми летимо...  Для мене це прозріння.

Завіса впала й залило все світлом,
І тіло, мов голками, пронизало.
Всі сумніви одразу здуло вітром,
Я відродилась,  наче й не вмирала.

Рука в руці, й душі палке томління,
Я знаю,  ми цього не планували.
А може це - небес благословіння? 
І Божі сили нас з тобою поєднали...

©VB #VBpoems #VBlog

Так хочеться...

Так хочеться тепла в цьому вогкому місті,

Серед облич похмурих тут бродить самота,

І щастя розтоптали ногами в жовтім листі,

І сірість душу крає, й паскудить все сльота.

А серце так жадає тепла, хоча б краплинку!

Щоб розтопити смуток, що душить зусібіч.

От якби сонечко з'явилось, бодай на хвилинку!

І тепло б стало серцю від усміхнених облич.

©VB #VBpoems